Добрий доктор Айболить в Україні не сидить

2018-03-28

Про те, що на українському ринку праці ситуація наближається до критичної, останнім часом говорять все частіше. Ця тема піднімається у ЗМІ, вона все частіше озвучується роботодавцями і соціологами.

«Більшість працівників не помічають за останні три роки турботи з боку роботодавця (31,5% серед усіх респондентів і 69,4% серед найманих працівників або чиновників)»- повідомляє інтернет видання Головком.

Польща, Чехія, Словаччина, Німеччина пропонують українцям не лише пристойні зарплати, але й соціальний пакет. Крім того, якщо є можливість перевезти туди сім’ю і отримати житло на пільгових умовах, то вірогідність повернення таких спеціалістів на Батьківщину досить мала.

Саме під таку категорію найчастіше потрапляють медики. Закордоном користуються попитом наші лікарі, медсестри, лаборанти.

І можна було б щиро порадіти за співвітчизників, якби цифри, що свідчать про наявність вакантних посад в українських медзакладах не наближалися, в окремих випадках, до катастрофічних, а оголошення про трудову міграцію не висіли б у приміщеннях самих лікарень.

За результатами аналізу відповідей на запити та інформацією вінницького інформаційного порталу ВЕЖА в лютому Вінницька міська рада оголосила конкурс на 38 ставок у закладах охорони здоров’я міста. Серед вакансій є такі, що не можуть не турбувати вінничан. Так, Вінницький регіональний клінічний лікувально-діагностичний центр серцево-судинної патології потребує 5 лікарів-анестезіологів! Центр матері і дитини – 2 і ще 3 порожніх «крісла» педіатрів. Міська клінічна лікарня – 1 і ще 2 вакансії невролога.

В Центрі первинної медико-санітарної допомоги №4 не вистачає 8 сімейних лікарів, в ЦПМСД №2 – 3.

І якщо на первинному і вторинному рівні ситуація контрольована, то третинний рівень, до якого реформа дійде у 2020 році, до того часу може просто залишитись без лікарів, якщо терміново не вжити заходів щодо зміни соціального забезпечення і статусу лікарів.

Головні лікарі закладів третинного рівня б’ють на сполох, говорячи про шалені темпи відтоку кадрів.

Проект «Громадський ревізор» проаналізував 5 обласних закладів третинного рівня на наявність «вільних місць».

Найоптимістичніша ситуація з кадровим забезпеченням в Вінницькому обласному клінічному високоспеціалізованому ендокринологічному центрі. Тут лише 20,5 вакансій.

Найскладніша ситуація в Вінницькій обласній дитячій клінічній лікарні. Тут аналогічний показник сягає 104! Це майже 20% від загальної чисельності штатних працівників.

Як таку ситуацію коментують очільники медичних закладів?

Пилип Прудиус, головний лікар Вінницького обласного клінічного високоспеціалізованого центру:

«Адміністрація та колектив Вінницького обласного клінічного високоспеціалізованого ендокринологічного центру велику увагу приділяють підбору кадрів та їх вихованню - як лікарських кадрів, так і молодших спеціалістів з медичною освітою. Набираються майже усі зі студентської лави. Багато уваги приділяється людським якостям, відношенню до пацієнтів та один до одного. Крім того, велика увага надається професійному навчанню та психологічному клімату в колективі. По суті кадри «вирощуються», а люди, які не відповідають цим критеріям, просто самостійно йдуть. Проте, в останній час, ми також відчуваємо відплив кадрів через малу заробітну плату; їх «вербують» приватні структури, інша частина виїжджає за кордон».

Василь Паненко, головний лікар Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні.

«Матеріально-технічна база і кадровий потенціал - дві складові, які формують конкурентоздатність закладу охорони здоров‘я. В аспекті реформування медичної галузі в Україні, конкурентоздатність лікарень має бути на сьогодні першочерговою метою закладу і головним завданням керівника. Протягом 2016-2018 років, за сприяння обласної державної адміністрації і депутатського корпусу обласної ради, матеріально технічна база Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні не просто покращилась, а стала однією з кращих в Україні. Підтримуючи даний процес до 2020 року ми зможемо досягти базового варіанту лікарняних закладів європейських країн, тобто конкурентоздатними не тільки в Украйні. Автономію лікарень третинного рівня, згідно плану реформування галузі, ми маємо отримати в 2020 році. Відверто - це шанс зберегти в Україні необхідні пацієнту, наголошую на словах: «необхідні пацієнту» лікарні, і головне, кращих спеціалістів у цих закладах. Автономія дозволить керівникам самостійно формувати заробітню плату працівникам і заохочувати кращих та кращих із кращих - дослівно: переманювати і втримувати достойних лікарів і інших працівників. Однак до автономії ще два роки. На жаль, заробітна плата медичних працівників сьогодні одна з найменших у державі. Лікар, який пропрацював три чи п‘ять років, «чистими», на руки отримує трохи більше трьох тисяч гривень, тобто на рівні середнього та молодшого медичного персоналу. Лікарі зі стажем отримують не набагато більше. Лікарю потрібно постійно вчитись - підвищувати свій професійний рівень. Ми говоримо про лікаря, що готовий допомагати людям! Лікарю потрібно годувати свою сім‘ю, платити комунальні послуги і, на кінець, пристойно одягатись. Протягом 2017 року, у лікарні вдалось запровадити систему оплати праці, яка дозволяла уникати, в якійсь мірі, «зрівнялівки» між працівниками різної кваліфікації і здійснювати доплату працівникам, які працювали інтенсивніше і якісніше. Однак, на сьогодні, це робити все важче - багато факторів. Як результат - лікарі та інші працівники почали залишати лікарню і виконувати цю ж роботу у приватних закладах, тільки за на порядок вищу заробітну плату, або ж виїжджати за кордон, де сьогодні медикам пропонують у широкому виборі вакансії і відносно непогану платню. Сьогодні лікарні вторинного і третинного рівнів, у яких були сконцентровані кращі спеціалісти, активно їх втрачають. Особливо ця тенденція характерна для дитячих закладів - педіатри завжди були найрозумніші і найменш оплачувані. До автономії ж лікарень ще два роки. Молоді, розумні, перспективні можуть за цей час піти. Як нам зустріти автономію конкурентоздатними? Для мене, як керівника, це болюче питання, тому що я не можу сьогодні на нього впливати. Мені боляче, що кращі лікарі, медичні сестри, санітарки йдуть з лікарні у пошуках можливості заробити і нагодувати свої сім’ї. Я їх розумію і не осуджую, але мені боляче за них, за лікарню і за пацієнтів, які прагнуть і гідні кращої медичної допомоги».

Це лише два коментарі людей, які щодня майже «один на один» стикаються з проблемою кадрового дефіциту, проте намагаються забезпечити безперебійне надання якісних медичних послуг. На Вінниччині майже всі керівники закладів третинного рівня зауважують, що до впровадження реформи на цьому рівні кваліфікованих лікарів може залишитись критично мало.

Своє бачення проблеми зазначила і колишня студентка Інна Масленчук, яка після інтернатури не могла влаштуватись на роботу:

Варто також говорити про механізми працевлаштування медиків - куди і до кого звертатися випускнику медичного ВНЗ, інтерну, щоб працевлаштуватися? В ДОЗ чи безпосередньо до керівника закладу? В мій час ще був розподіл в МОЗ, що відбувався не прозорим шляхом, на якому відмивалися величезні кошти департаментом, представниками МОЗ, деканами університету. Зараз розподіл відмінили і я підозрюю, що, наприклад, "простому смертному" випускнику інтернатури, щоб працевлаштуватися хірургом в лікарню обласного значення, для прикладу, потрібно також відвалити непогану суму.

Головні лікарі зі свого боку зазначають, що в умовах такого кадрового дефіциту, вони самі закликають випускників до свого закладу, проте на зарплату в 3 тис.грн. мало хто погоджується.

Тож «Громадський ревізор» сподівається, що ця проблема не залишиться поза увагою Міністерства охорони здоров’я і знайде вирішення в стратегії реформування найближчим часом.

Матеріал підготовлений в рамках реалізації проекту «Громадський Ревізор стартує з лікарень Вінниці» за фінансової підтримки Програмної ініціативи «Громадське здоров’я» Міжнародного фонду «Відродження».